Історії жінок, без яких чоловіки не потрапили б на Місяць

Час для читання: 10 хвилин

Всі астронавти, які були на Місяці, — чоловіки. Але над тим, щоб людина вперше потрапила туди, працювало і багато жінок — від комп’ютерних інженерів і математиків до швачок і секретарів.

20 липня 1969 року Ніл Армстронг став першою людиною, яка ступила на поверхню Місяця, прилетівши до нього на кораблі Аполлон-11.

Над космічною програмою Аполлон у 1960−1970-х роках працювали 400 тисяч людей, багато з яких — жінки, які так і залишилися невідомими. Сьогодні, коли США розглядають можливість повернення на Місяць, є намір забезпечити, щоб жінки не були на другому плані, але були астронавтами, які прокладають шлях. Ось історії деяких із жінок — учасниць космічної програми Аполлон.

Джеймі Флауерс (Коплін)
Джеймі Флауерс (Коплін) проводжає на стартовий майданчик екіпаж Аполлона-10 / Фото: NASA

21-річна жінка з Техасу була відповідальна за те, щоб Ніл Армстронг, Базз Олдрін та Майкл Коллінз були підготовані та перебували у правильному настрої для творіння історії на Місяці.

Джеймі Флауерс, яка приєдналася до NASA відразу після школи, була секретарем екіпажу Аполлона-11. Для цієї посаді потрібна була людина, здатна усувати різноманітні проблеми, працюючи по багато годин поспіль.

Згідно з журналом Смітсонівського інституту Air&Space «Коплін заповнювала їхні документи для частих відряджень, втручалася, коли сторонні хотіли отримати доступ, їздила з астронавтами на запуски, інформувала їхніх дружин і навіть доглядала за їхніми дітьми. Коли в контрольний лист польотів вносили зміни, їй вистачало технічних знань, щоб побачити, чи були вони внесені правильно».

Флауерс була вдячна за те, що опинилася в потрібний час у потрібному місці, щоб взяти участь у космічній програмі Аполлон-11. В інтерв’ю для проекту усної історії Космічного центру NASA ім. Джонсона у 2008 році вона згадувала: «Коли я була молодою жінкою, мені дуже пощастило [і] я відчувала, що це прекрасна можливість для мене. Напевно, я повністю усвідомила, наскільки мені пощастило, через роки, тому що це була [моя] перша робота, мені ні з чим було порівнювати. Саме в цей час у NASA жінкам надали можливість бути кимось ще, крім секретарів. Я вчилася влітку та у вечірній школі, поки там працювала. Але робота стала настільки трудомісткою, що було дуже важко виконувати її за неповний робочий день. Однак [лише після того, як я пішла], NASA дійсно відкрилося і дало можливості жінкам».

Флауерс згадувала, як була на стартовому майданчику у вечір, коли загорілася ракета Сатурн V. «Ми постаралися на удачу підійти якомога ближче до майданчика, і просто посидіти там, увібрати все це і вимовити кілька маленьких молитов про хороші польоти і таке інше. Для нас це стало ритуалом. Я пам’ятаю, як була там у ту ніч 11-го. Це було захоплююче».

Маргарет Гамільтон
Маргарет Гамільтон в 1969 році стоїть поруч зі стопкою паперів з навігаційною програмою, яку вона та її команда створили для проекту Аполлон / Фото: Draper Laboratory

Маргарет Гамільтон виросла на Середньому Заході і каже, що саме її батько-британець навчив її питати «А що, якщо?» та «Чому ні?». Вона почала свою кар’єру в Массачусетському технологічному інституті (MIT) у 1959 році, але потім дізналася, що NASA збирається на Місяць. «Це звучало настільки захопливо, що я вирішила дізнатися про це більше», — згадувала вона в недавньому інтерв’ю The Guardian.

Гамільтон стала провідною програмісткою на революційному керівному комп’ютері Аполлона, який був менш потужним, ніж сучасні мобільні телефони, і працювала в кожній місії з екіпажем (своїми улюбленими вона називає місії Аполлон-8 та Аполлон-11). Вона очолила команду, яка розробила програмне забезпечення для польотів для командного та місячного модулів, і виступила з ідеєю назвати свою дисципліну «розробка програмного забезпечення».

Вона також була жінкою у світі чоловіків. «У той час я навіть не думала про це, але культура була іншою», — говорила вона у штаб-квартирі Draper, бостонської інженерної компанії, яка отримала перший великий контракт програми Аполлон, — «Коли я вперше потрапила туди, я була єдиною в цьому проекті. Якщо ви подивитеся на фотографії інженерів того часу, ви навряд чи знайдете там жінку. Люди кажуть: Ну, там були жінки». Так, але вони не займалися технічною роботою».

Гамільтон, яка часто приводила свою дочку Лорен на роботу вечорами й у вихідні дні, згадувала, що з часом визвольний рух жінок заявив про себе. «Почався цілий рух, навіть у Массачусетському технологічному інституті, і вони хотіли, щоб до них приєднувалися лише жінки. Мене зацікавив один з людей, які на мене працювали, і я пам’ятаю, як пішла, і вони говорили про всі ці жахливі речі, які робили чоловіки».

«Потім вони хотіли, щоб я виступила на цій величезній конференції у Массачусетському технологічному інституті, щоб поговорити з жінками. Я сказала: «Ну, а як же чоловіки?» «О, ми їх не запрошуємо, це лише для жінок». Я сказала: «Якщо це лише для жінок, я не збираюся виступати за інший вид дискримінації. Кожен залучений або не залучений, і я не виступила із промовою, бо думала, що це повинно бути пов’язано зі справедливістю для всіх».

Гамільтон створила свою власну компанію з розробки програмного забезпечення й отримала президентську Медаль Свободи від Барака Обами у 2016 році. Зараз їй 82 роки, вона користується електронною поштою, але не має сторінок у соціальних мережах. Вона рада досягненням жінок на робочому місці та у космосі, але попереджає, що зараз спостерігається негативна реакція.

«Сьогодні в культурі багато проблем, які гірші, ніж вчора, тому що жінки становлять велику загрозу для деяких людей», — додала вона. «Тоді вони не були загрозою, вони були дивиною. Через соціальні мережі і все інше є багато хорошого і багато поганого. Якщо хороші речі перемагають, тоді є надія. То як же з цим боротися? Як ми змусимо це працювати?»

Кетрін Джонсон
Кетрін Джонсон у 1966 році / Фото: NASA

Національне визнання пізно прийшло в життя Кетрін Джонсон, якій вже більше ста років.

Джонсон народилася в Уайт Сульфур Спрінгс, Західна Вірджинія, в епоху сегрегації Джима Кроу (широко поширена неофіційна назва законів про расову сегрегацію в деяких штатах США у 1890−1964 роках — ред.). Вона продемонструвала рідкісний талант до математики у школі, і її батько надихнув її піти далі. «І він завжди говорив, що ти підеш до коледжу», — сказала вона в телевізійному інтерв’ю у 2011 році, — «Я не знала, що таке коледж».

Вона вступила до коледжу, який закінчила у 1937 році, потім працювала вчителькою у школі для чорних у Вірджинії. У 1953 році, будучи заміжньою жінкою з дітьми, вона приєдналася до Національного консультативного комітету Аеронавтичної лабораторії Ленглі. Вона провела чотири роки, аналізуючи дані льотних випробувань і приєдналася до величезних зусиль з конкуренції з Радянським Союзом після того, як його Супутник (перший штучний супутник Землі, запущений СРСР 4 жовтня 1957 року — ред. НВ), струснув суперництво Холодної війни.

Аналіз траєкторії Джонсон мав вирішальне значення для новаторських місій Алана Шепарда та Джона Гленна, а потім для програми Аполлон, зокрема синхронізації місячного корабля з командно-службовим модулем. Вона також працювала над програмою космічного шаттла.

Джонсон пішла з Ленглі у 1986 році. Її робота в NASA була висвітлена завдяки Марго Лі Шеттерлі, автору книги Приховані фігури (пізніше за цією книгою був знятий фільм), у якій розповідається про роботу Джонсон та інших афроамериканських «людських комп’ютерів» у космічній програмі. У віці 97 років Джонсон отримала президентську Медаль Свободи від Барака Обами.

У недавньому інтерв’ю Американської асоціації пенсіонерів Джонсон запитали, як вона справлялася з дискримінацією того часу. «Мої колеги та я були віддані справі», — сказала вона. — «Ми знаходили різні способи боротьби із сегрегацією».

«У кафетерії ми просто ігнорували знак (про різних місця для чорних та білих — ред. НВ). Але в якийсь момент ми почали їсти за робочими столами. Коли ми йшли з роботи, наше життя було, звісно, роздільним — роздільні громади, роздільні школи для наших дітей, різні продуктові магазини та церкви. Але потім ми поверталися з нашими колегами на роботу. Люди є люди. Порада мого батька допомогла. Він сказав: «Ти не краща за всіх, але ніхто не кращий за тебе».

Френсіс «Поппі» Норткатт
Френсіс «Поппі» Норткатт / Фото: makers.com

Майбутні відвідувачі Місяця можуть шукати кратер Поппі, названий на честь вираховувачки Френсіс «Поппі» Норткатт.

Вона пішла в Техаський університет і вивчала математику, тому що, як вона одного разу сказала, це допоможе їй влаштуватися на «чоловічу роботу». Вона приєдналася до TRW Systems, аерокосмічного підрядника, який працював з NASA над програмою Аполлон, а також розробив і виготовив двигун спуску для місячного корабля.

Незабаром Норткатт отримала підвищення, ставши першою жінкою-інженером, яка брала участь в управлінні польотами в NASA. Вона працювала разом із колегами-чоловіками, плануючи траєкторію повернення Аполлона-8 на Землю. Вона також брала участь у місії Аполлон-11 та епічній боротьбі за повернення Аполлона-13 додому після того, як він потрапив у біду.

«Я відчувала великий тиск, тому що була єдиною жінкою», — сказала вона PBS, — «Я почала дивитися на цих хлопців, які працювали зі мною, і подумала: „Ви знаєте, я така ж розумна, як і вони“».

Одного разу вона виявила, що одна з камер внутрішнього каналу NASA була повністю сфокусована на ній. Вона додала: «Я була свого роду трофеєм. Я була блондинкою, я була молода, я була стрункою, я носила модний жіночий одяг».

Але Норткатт навчилася жити з увагою. «Ну, звісно, мене використовували», — сказала вона PBS. — «Я відчувала можливість грати двома способами. Той факт, що багато жінок вперше дізналися про те, що в управлінні місіями була жінка, був дуже великою справою».

Після NASA Норткатт стала відвертою феміністкою і як перша «захисниця жінок» у Х’юстоні допомогла боротися з дискримінацією за статевою ознакою у пожежній частині. Надалі вона працювала адвокатом у кримінальних справах, а зараз їй 74 роки, і вона є президентом Техаського відділення Національної організації жінок.

Вона розповіла Х’юстонському проекту усної історії: «Я б віддала перевагу тому, щоб бути 10-ю чи 20-ю [жінкою, яка керує місією], тому що дійсно потрібно було турбуватися про те, що люди можуть сказати: „О, вона не змогла це зробити, значить інші жінки не зможуть з цим впоратися“. Це було частиною зростання моєї самосвідомості та однією із причин, з якої я стала феміністкою».

Джоанн Морган
Джоанн Морган / Фото: nasa.gov

Їй доводилося стикатися з образливими телефонними дзвінками, непристойними коментарями в ліфті та необхідністю шукати жіночий туалет за межами будівлі, в якій вона працювала.

Але 16 липня 1969 року Джоанн Морган була єдиною жінкою в кімнаті, з якої здійснювався запуск Аполлона-11.

Вона описувала себе як «не по роках розвинену дитину», оскільки почала працювати в NASA, ще навчаючись у коледжі.

На сайті NASA сказано: «Пізніше Морган почула від колег, що, коли її найняли, щоб вона приєдналася до команди, її безпосередній керівник Джим Уайт запросив всіх на зустріч — крім неї. Коли кімната наповнилася людьми, Уайт пояснив команді: „Це молода жінка, яка хоче стати інженером. Ви повинні ставитися до неї як до інженера. Але вона не ваша приятелька. Ви повинні називати її міс Хардін. Ви не повинні бути фамільярні“. „Добре, ми можемо попросити її приготувати каву?“ — запитав хтось. „Ні“, — сказав Уайт. „Ви не просите інженера приготувати каву“».

Тому не дивно, що Морган зазвичай отримувала нічну зміну перед запуском, поступаючись місцем колезі-чоловікові за кілька годин до грандіозного видовища.

Але коли справа дійшла до чогось більшого, вона зробила великий прорив ставши контролером приладів. Серед знайомих рядів білих сорочок з короткими рукавами і темних краваток вона — єдина жінка, яку можна побачити в кімнаті, з якої запускали Аполлон-11.

Вона говорила Associated Press: «Я була там. Я нікуди не збиралася. У мене була справжня пристрасть до цього. Нарешті, 99% з них погодилися, що „Джоанн тут, і ми застрягли з нею“».

Щойно запуск був безпечно здійснений, Морган та її чоловік Ларрі, директор шкільного гурту, вирушили у відпустку і спостерігали за висадкою на Місяць 20 липня по телевізору в готелі. Коли вони дивилися на перші кроки людини по Місяцю, він сказав їй: «Люба, ти будеш в підручниках з історії».

Її кар’єра в NASA тривала 45 років, і вона стала першою жінкою-керівником у Космічному центрі ім. Кеннеді. Морган на пенсії від 2003 року, їй зараз 78 років, вона живе по черзі у Флориді та Монтані й заохочує молодих жінок вчитися на інженера.

Вона сказала сайту NASA: «Робота над стартами була призначена для мене. У мене в крові ракетне паливо».


Джерело: nv.ua

Рейтинг читателей
[Всего: 1 Средний: 5]

Добавить комментарий

0
Web Design BangladeshWeb Design BangladeshMymensingh