Що таке червона ртуть?

Якщо коротко, так звана «червона ртуть» — це міська легенда про вигадану модифікацію ртуті для військового призначення.

Перша згадка про цей винахід радянської оборонної промисловості з’явилась 1979 року. З того часу ця тема весь час з’являється в ЗМІ, її намагаються купити чи продати. Заявлена ціна винаходу коливається від 100 тис. до 1,8 млн доларів за 1 кг.

Згідно даних ЗМІ, речовина має такі характеристики:

  • велика щільність (20 г/см³);
  • радіоактивна;
  • токсична (порівнюється з ціанідом калію);
  • надпровідна;
  • низька температура замерзання (-150°С);
  • вибухонебезпечна.
Звідки взялась червона ртуть?

Майже 50 років тому в західних ЗМІ з’явились публікації, що в СРСР було синтезовано багатофункціональний радіоактивний і токсичний каталізатор. Він начебто мав величезну міцність й низьку температуру замерзання, а на його основі вчені розробили унікальні види зброї.

При цьому жодних точних характеристик, підтверджень винаходу, результатів досліджень чи тестів публікувано не було. Red Mercury або ж RM-20/20 тоді так зацікавила військових, що секрет «розробки» безліч разів намагались купити чи вкрасти. Проте, безуспішно.

Ключовим моментом для популяризації «винаходу» стала стаття в російській «Правді» 1993 року, де йшлося про наступне:

Червона ртуть — це надпровідний матеріал, що використовується для виробництва високоточних вибухових речовин, ядерної зброї, поверхні для «Стелсів» і боєголовок із самонаведенням. Покупцями розробки є великі компанії в аерокосмічній і ядерній промисловості в США й Франції, а також Південна Африка, Ізраїль, Іран, Ірак і Лівія.
Стаття «Єльцинґейт, червона ртуть», 17 квітня 1993 року, газета «Правда», с. 3.

Далі більше — 93-го та 94-го року британський 4-й канал знімає два документальних фільми: «Слід червоної ртуті» («Trail of Red Mercury») та «Кишеньковий нейтрон» («Pocket Neutron»). У фільмах зібрано свідчення «очевидців» того, як російські вчені розробили мініатюрну нейтронну бомбу, використовуючи таємничу сполуку, яку називали червоною ртуттю.

Російські газети того часу наповнені оголошеннями про продаж червоної ртуті. Під виглядом військової розробки продавали все, що завгодно, адже що це насправді — не знав ніхто. Найчастіше за червону видавали йодід ртуті (II).

Різновиди йодіду ртуті (II): β (ліворуч) і α (праворуч). Реальний хімікат, який не має вибухової здатності й іноді видається за червону ртуть. Нижче температури 126°C речовина має червоний колір, вище 126°C — блідо-жовтий.

Скептики, не отримавши жодних доказів існування червоної ртуті, заслужено вважали її вигадкою. Підлив масла у вогонь всесвітньо відомий американський фізик, один з розробників атомної та нейтронної бомб Семюель Коен. В автобіографії він написав:

Червона ртуть існує, а створюється вона при змішуванні дуже малих об’ємів спеціальних матеріалів й далі «вкладається» в ядерний реактор. При вибуху температура й високий тиск дозволяють запалити важкий водень і виробити міні-нейтронну бомбу.
Семюель Коен (1921—2010), американський фізик

Чому відомий науковець зробив таку заяву, незрозуміло.

Торгівля «червоною ртуттю»

Цей мем вважається одним з найбільш комерційно успішних вигаданих матеріалів. Продавці намагались продати (й успішно продавали) буквально все, називаючи це червоною ртуттю:

  • амальгами золота, платини чи плутонія;
  • вода, фарбована аніліном;
  • йодид ртуті;
  • кіновар;
  • оксид ртуті;
  • піроантимонат;
  • ртуть із домішками цегляного пилу чи барвників;
  • ртуть із термометрів.
Кіновар, циніум або цинообра — мінерал, простий сульфід. Одна з найдревніших мінеральних фарб. Іноді видається шахраями за «червону ртуть». Основний склад — сульфід ртуті.

1994-го року німецька поліція знаходить субстанцію, названу продавцем червоною ртуттю. Після перевірки виявляється, що це суміш з плутонію, ртуті, стибію, кисню, йоду та галію. 2003-го в хорватському Заґребі конфіскують ємність із звичайною ртуттю з домішками.

1997 року дослідження «Вісник вчених-атомщиків» («Bulletin of the Atomic Scientists») публікує дослідження, де згадує про російських і східноєвропейських бізнесменів, які намагаються продати оксид чи йодід ртуті, називаючи їх «червоною ртуттю» за ціною від 100 до 300 тис. $ за кг.

2004-го в Британії заарештовують кількох людей, що намагаються купити 1 кг червоної ртуті за 300 тис. фунтів. Попит диктує пропозицію: деякі з отриманих поліцією екземплярів виявились звичайною ртуттю із червоним барвником.

Спростування

Врешті Міжнародне агентство з атомної енергії публікує офіційну заяву про те, що червона ртуть не існує. «Це все вигадки», — коротко резюмує представник організації.

Висуваються гіпотези, що можливо «червона ртуть» — це назва секретної речовини або ж чудово вигадана пастка для стеження за потенційними торговцями зброєю.

Мем «червона ртуть» неодноразово з’являвся в масовій культурі, зокрема в українському детективі «Обережно, червона ртуть!» (1995), серіалі «Полтергейст» та «X-files», документальному фільмі «Що таке червона ртуть» та інших. Письменник Дмитро Черкасов в книзі «Косово поле» пише, що «червона ртуть» — це жаргонна назва військового плутонію. Ляпіс Трубецкой згадує про неї в пісні «Залізний».

Будемо відвертими: один різновид червоної ртуті ми все ж знайшли. Цей червоний Мерк’юрі (mercury англ. — ртуть) може завдати серйозної шкоди, якщо на високій швидкості в’їхати на ньому в стіну:


Джерело: tokar.ua

Рейтинг читателей
[Всего: 1 Средний: 5]

Добавить комментарий

0
Web Design BangladeshWeb Design BangladeshMymensingh