Не чекай на мене: Історії найвідоміших зникнень. Частина 2

Аби стати відомим, прижиттєвих досягнень може бути замало. Перевірений спосіб увійти до історії — зникнути безвісти. Початок розповіді тут: Частина 1.

Амелія Ергарт

1932 року Ергарт стала другою людиною і першою жінкою, яка наодинці перелетіла Атлантичний океан. Так прийшла світова слава — Амелія багато виступала, випробовувала нову техніку, оновлювала рекорди швидкості й дальності. Але наближався сороковий ювілей. Амелія захотіла спокою, безпеки, родини.

Останнім рекордом мав стати кругосвітній переліт. За травень-червень 1937 року двомоторний «Локхід-Електра» Амелії Ергарт і штурмана Фреда Нунана через Атлантику, Африку, Аравію, Індію, Південно-Східну Азію подолав близько 80 % маршруту. Літак зник 2 липня над центральною частиною Тихого океану, під час 18-годинного польоту з Нової Гвінеї на крихітний Гауленд. Американський сторожовий корабель, який чекав на Ерхарт біля острова, прийняв останню радіограму: «Ми на лінії 157–337 … Повторюю … Повторюю … Ми рухаємося за лінією».

Національну героїню США шукали 66 літаків і десятки суден, серед яких були авіаносець і лінкор. Було досліджено майже півмільйона квадратних кілометрів води й безліч незаселених островів — без успіху. Швидше за все, літак не зміг знайти сушу і впав в океан, коли закінчилося паливо.

Найпопулярніша альтернативна версія — «Локгід-Електра» сів на острів з японською залогою, пілотів схопили, а після початку війни з Америкою розстріляли. Кілька місцевих жителів стверджували, що бачили білу пару в полоні на Сайпані.

Амалія Ергарт біля літака «Локхід-Електра». Джерело: NASA on The Commons / Flickr Амелія Ергарт вивчає аеронавігаційні карти Гавайських островів, 1935 рік. Джерело: Pacific Aviation Museum / Flickr / CC BY 2.0
Амалія Ергарт біля літака «Локхід-Електра». Джерело: NASA on The Commons / Flickr
Амелія Ергарт вивчає аеронавігаційні карти Гавайських островів, 1935 рік. Джерело: Pacific Aviation Museum / Flickr / CC BY 2.0
Амелія Ергарт вивчає аеронавігаційні карти Гавайських островів, 1935 рік. Джерело: Pacific Aviation Museum / Flickr / CC BY 2.0

Що було далі: На атолі Нікумароро (650 кілометрів від Гауленда) знайдені рештки льотної куртки, дзеркало, фрагменти алюмінієвих листів, банка крему від веснянок і скелет. 1940 року судмедексперт назвав його чоловічим. За тодішніми вимірами кісток сучасні команди антропологів роблять протилежні висновки. Можливо, це Ергарт. Перевірити неможливо — скелет щез.

Антуан де Сент-Екзюпері

Коли 1939 року Німеччина напала на Францію, сорокарічний граф був уже відомим автором і заслуженим льотчиком. Він пішов воювати добровольцем і наполіг на зарахуванні в бойовий авіаційний підрозділ. Коли Франція капітулювала, поїхав до США і там написав «Маленького принца». 1943 року Екзюпері приєднується до «Вільної Франції», сідає за штурвал важкого винищувача P-38 Lightning.

«У мене дивне ремесло для моїх років. Наступний за мною за віком молодший за мене років на шість … Я вибрав роботу на максимальний знос і, оскільки потрібно завжди вичавлювати себе до кінця, вже не піду на поступки. Хотілося б лише, аби ця ганебна війна скінчилася перш, ніж я стану, немов свічка в струмені кисню».

31 липня 1944 року Екзюпері вилетів з острова Корсика на свою 16-у за рахунком розвідувальну місію і зник.

Антуан де Сент-Екзюпері, ймовірно 1944 рік. Фото: Julio Montoro / Flickr / CC BY-SA 2.0
Антуан де Сент-Екзюпері, ймовірно 1944 рік. Фото: Julio Montoro / Flickr / CC BY-SA 2.0

Що було далі: Екзюпері летів у долину річки Рона. Маршрут проходив над Альпами, тому припускали, що літак впав у горах. Але 1998 року рибалка знайшов у морі поблизу Марселя браслет. На ньому викарбувані імена письменника та його дружини, а також адреса видавця в США.

2004 року з дна підняли уламки P-38 Lightning, що мав бортовий номер літака Екзюпері. Людські рештки не виявлені, зовнішніх пошкоджень на фрагментах немає. Якщо причиною падіння стала несправність, то пілот міг вистрибнути з парашутом. Чому ніхто не помітив купола? Самогубство в стані депресії не виключається.

Гленн Міллер

Тромбоніст, аранжувальник, менеджер створив собі таке ім’я в джазі, що наприкінці 1930-х Glenn Miller Orchestra став найбільш високооплачуваним музичним колективом Америки і продовжує гастролювати світом через 74 роки після загибелі керівника.

Після початку війни з Японією Міллер намагається піти добровольцем у флот, але не проходить за віком. Він допоміг своїй країні інакше — організував Армійський оркестр військово-повітряних сил. 15 грудня 1944 року Міллер вилетів на одномоторному «Норсман С-64» з Британії до Парижа, щоб підготувати концерт у звільненому від німців місті. У Франції літака не дочекалися, уламки не знайшли.

Версій безліч: атака люфтваффе, відмова карбюратора, викрадення і вбивство загоном Отто Скорцені, ураження літака бомбами висотних британських бомбардувальників, тиха смерть у лікарні або сороміцька в борделі. Найбожевільніше припущення — під ім’ям Гленна Міллера діяв радянський розвідник Юрій Андропов, який в грудні 1944-го був виведений на батьківщину і сорок років по тому став генеральним секретарем КПРС.

Гленн Міллер (у центрі) готується до радіопрограми. Фото: Air Force Historical Research Agency
Гленн Міллер (у центрі) готується до радіопрограми. Фото: Air Force Historical Research Agency
Виступ оркестру Гленна Міллера перед солдатами в Англії, 1943 рік. Фото: Air Force Historical Research Agency
Виступ оркестру Гленна Міллера перед солдатами в Англії, 1943 рік. Фото: Air Force Historical Research Agency

Що було далі: 1956 року спадкоємці відтворили Glenn Miller Orchestra. Бренд виявився таким успішним, що пізніше були сформовані ще три ліцензійні оркестри: Glenn Miller Orchestra UK, Glenn Miller Orchestra Scandinavia і Glenn Miller Orchestra Europe (володіє ексклюзивними правами на гастролі в пострадянських країнах).

Генріх Мюллер
Групенфюрер СС Генріх Мюллер. Джерело: findagrave.com
Групенфюрер СС Генріх Мюллер. Джерело: findagrave.com

Упродовж усієї Другої світової, з 1939 до 1945 року, він очолював секретну поліцію Райху — гестапо. Визнаний майстер політичного розшуку викорінював опозицію, боровся з розвідками СРСР і західних демократій, керував знищенням євреїв.

Останнього разу Мюллера бачили у схованці Гітлера 1 травня 1945 року, наступного дня після самогубства фюрера. Генерал поліції відмовився пробиватися з оточення Червоною армією разом з групою уцілілих мешканців бункера: «Я чудово знаю методи росіян, і не маю наміру потрапити до них у полон». Тіло не було виявлено. США закрили розшукову справу щодо шефа гестапо лише 1971 року.

Основні версії:

  • загинув у бою або заподіяв собі смерть, особистість не була встановлена, похований у спільній могилі;
  • перебрався до Південно-Африканської республіки або Південної Америки й жив під чужим ім’ям, як Адольф Ейхман;
  • завербований ЦРУ або НКВД, які використали Мюллера в оперативній роботі проти нових геополітичних супротивників.

Що було далі: Остання переконлива спроба прояснити обставини зникнення Мюллера датується 2013 роком. Німецький історик Йоганнес Тухель опублікував документи, за якими в серпні 1945 року при розборі руїн міністерства авіації Райху знайшли труп у генеральській формі з посвідченням начальника гестапо в кишені. Разом з трьома тисячами тіл інших берлінців, які загинули під час штурму міста, він був перепохований у загальній могилі на місці старого єврейського кладовища. Ексгумація там не проводилася.

Майкл Рокфеллер

23-річний антрополог і спадкоємець династії мільярдерів згинув в країні людожерів. Отримавши від батька гроші на експедицію, разом з голландським антропологом Рене Вассінгом він восени 1961 року продерся до важкодоступних районів острова Нова Гвінея. Дослідники йшли від одного селища до іншого. За сокири й рибальські гачки вони вимінювали місцеві артефакти, зокрема, копчені людські голови.

19 листопада катамаран Рокфеллера і Вассінга перекинувся у морі на шляху до віддаленого селища племені асмат. До берега було 5 кілометрів, течія відносила човен геть від суші. Партнер залишився біля катамарана, а Рокфеллер поплив до берега по допомогу. За кілька годин голландця врятував літак, а жодних слідів американця не знайшли.

Майкл Рокфеллер під час своєї першої поїздки до Нової Гвінеї, травень 1960 року. Фото: Peabody Museum of Archeology and Ethnology
Майкл Рокфеллер під час своєї першої поїздки до Нової Гвінеї, травень 1960 року. Фото: Peabody Museum of Archeology and Ethnology

Що було далі: Всі міркування щодо долі Рокфеллера зводяться до питання «З’їли люди, акули чи крокодили?» У 1969 і 2014 роках журналісти побували в землях племені асмат і повідомили про свої бесіди з учасниками і свідками вбивства. Стверджують, що смерть Рокфеллера стала помстою за утиски з боку голландського патруля трьома роками раніше. Папуаси не знали, що антрополог належить до іншого племені.

Австралійські й американські видання також повідомляли, що 1979 року до Нової Гвінеї прибув приватний детектив, якого винайняла матір Майкла Рокфеллера. За мотор для човна він виміняв і привіз до Нью-Йорка всі наявні в асматів черепи білих людей — три штуки. Якщо детективу справді була виплачена нагорода у $ 250 тисяч, значить родина покійного впізнала в одному з черепів Майкла.


Джерело: was.media

Рейтинг читателей
[Всего: 1 Средний: 5]

Добавить комментарий

0
Web Design BangladeshWeb Design BangladeshMymensingh